Черкаську обласну філармонію перейменували на честь відомого українського композитора Олександра Кошиця.
Таке рішення ухвалили під час засідання сесії Черкаської обласної ради 13 березня.
Нагадаємо, про перейменування йшлося ще з осені минулого року — про це директор філармонії Юрій Федоряка розповідав у подкасті «Свої люди»:
«Це особистість унікальна і дуже потрібна сьогодні для всього світу, і для України, і для Черкащини, і для нашої філармонії. Ідея щодо саме присвоєння такого звання філармонії виникла вже дуже давно. Ми вивчали, хто це міг бути», — каже Юрій Федоряка.
Коли почалася повномасштабна війна, колектив Черкаської обласної філармонії на гастролях за кордоном, зокрема, в Польщі й Австрії, не раз чув захоплені відгуки про черкаський хор і принагідно — про видатного черкащанина Кошиця.
«Уже тоді в душу запало це ім’я, а воно було заборонене десятиліттями радянської системи. Сьогодні це ім’я насправді лише почало з’являтися, і то — коли Інститут національної пам’яті почав активно працювати над цим питанням, піднімати цей пласт закреслених, заборонених митців».
Невдовзі у філармонії вирішили працювати над тим, щоб закладу присвоїли їм’я цього композитора.
Довідково:
Олександр Кошиць — український хоровий диригент, композитор, етнограф родом із Канівщини. Дитиною проживав із сім’єю і в Тарасівці, що на Звенигородщині. З 9-річного віку вчився у єпархіальній бурсі в Богуславі. Згодом — у Київській духовній семінарії, де вже став диригентом академічного хору.
Після завершення навчання вчителював, згодом працював в етнографічних експедиціях і став викладачем у семінарії.
Пізніше, 1904 року, на запрошення Миколи Лисенка вступив на композиторський курс до Музично-драматичної школи. Там співзасновує та диригує у хоровому товаристві «Боян», очолює студентський хор Київського університету.
За кілька років Олександр Кошиць вестиме клас хорового співу в Імператорському музичному училищі, а пізніше — в консерваторії.
З 1912 року — диригуватиме в театрі Миколи Садовського, де поставив відомі опери й оперети «Утоплена», «Різдвяна ніч», «Енеїда» Миколи Лисенка, «Роксолана» Дениса Січинського, «Сільська честь» П’єтро Масканьї, «Гальку» Станіслава Монюшка, писатиме музику до п’єс «Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького, «Казка старого млина» Спиридона Черкасенка.
Тоді за проукраїнську діяльність Кошиць потрапив у поле зору царських жандармів.
Пізніше він також був хормейстром і диригентом Київської опери, був членом Музичної Театральної Комісії і співорганізатором Української республіканської капели, з якою їздив у концертову подорож Західною Європою й Америкою.
Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України — упродовж років його кандидатуру на повернення додому не затверджували. Разом із капелою вони й далі продовжували гастролі Європою й Америкою.
Згодом, лишившись за кордоном, у США та Канаді Кошиць організовував музичні курси для диригентів, писав церковні твори, переобробляв народні пісні, популяризував українську музику своїми композиціями, аранжуваннями й грамофонними записами.