З’їзд «Батьківщини», котрий відбувся в п’ятницю, дозволяє зробити кілька висновків.
Передусім, теперішня опозиція включає щонайменше чотири групи, чи то пак чотири різновиди себе самої, кожен з яких може бути визначений, виходячи з його близькості чи віддаленості від омріяних депутатських мандатів.
Перша група, це, звісно, тандем «Батьківщини» та Фронту змін». Союз цих політичних сил був заанонсований напередодні з’їзду і фактично відбувся в стінах київського Будинку вчителя, з поправкою хіба що на ту тритижневу паузу, яку виговорив собі Арсеній Яценюк. (Лідер «ФЗ» зазначив, що потрібні ще саме три тижні, аби остаточно узгодити формат співпраці).
Питання про те, навіщо потрібен цей час, звісно, цікаве, але не першорядне. Дехто пов’язує відповідь на нього з тим, що Сергій Власенко – адвокат Тимошенко і єдина ланка між нею та волею – не зумів напередодні побачитися зі своєю підопічною у Качанівській колонії. А без візи Юлії Володимирівни, мовляв, Арсеній Петрович не ризикує вступати у гру з «Батьківщиною».
Саме по собі непотрапляння Власенка до Тимошенко є дивним фактом. Досі рандеву цих двох, здається, не викликали жодних проблем. Але якраз напередодні з’їзду керівництво Качанівської колонії буцімто поставило жорстку вимогу: якщо ЮВТ хоче зустрітися зі своїм, як казали у ХІХ сторіччі, «меценасом», то нехай чимчикує до нього у кімнату для побачень.
Але Тимошенко є настільки недужою, що навіть на побачення з донькою її несли на руках, обурювався Власенко. Здається, що задля такої нагоди, як з’їзд «Батьківщини» і угода з Яценюком, Власенко у синергії з тюремником Первушкіним (або й самотужки) мав тягнути на своєму горбу Юлію Володимирівну до вказаної камери. Але цього не сталося, й побачення не відбулося.
Втім, вся логіка останніх подій вказує на те, що підписання угоди про спільний список «Батьківщини» та «Фронту змін» – діло вирішене відсотків на 99. Для обивателя незрозумілою залишається хіба що доля бренду «Фронт змін»: як розпорядиться ним Арсеній Яценюк після того, як очолить виборчий список «Батьківщини»?
Час покаже, а поки що зрозуміло лише те, що Арсенію Петровичу за всіма своїми особистісними покажчиками куди як більше пасує роль провідника опозиції, ніж, приміром, Олександру Турчинову. Недорікуватий, бездарний оратор, позбавлений відчуття стилю, – Турчинов залишається прикладом особи, котра, провівши стільки років у великій політиці, ні на йоту не піддалася вишколу публічної людини і хоча б мінімальному огламуренню.
Втім, повернемося до прошарків опозиції. Друга її складова – це партії на кшталт «Народної самооборони», «подарованої» Юрієм Луценком «Батьківщині». А також – Народного Руху Бориса Тарасюка, ПРП Сергія Соболєва тощо. Всіх їх успішно поглинула «Батьківщина» – точнісінько так, як десять років назад «Наша Україна» всмоктала у себе дрібних сателітів.
З цими партіями все зрозуміло: втрачати їм, в принципі, нічого. Тут пригадується блискуча філософська казка Фазіля Іскандера «Кролики и удавы», зокрема, той її фрагмент, де молодий удав запитує старого про те, що означає «загипнотизировать кролика»?
«Точно ответить я затрудняюсь, но, во всяком случае, если на кролика смотреть на достаточно близком расстоянии, он не должен шевелиться». – «А почему не должен? – удивился юный удав. – Я, например, чувствую, что они у меня в животе иногда шевелятся». – «В животе можно, – кивнул старый. – Только если они шевелятся в нужном направлении».
Судячи з інтерв’ю, яке дав моїй колезі «самооборонець» Олесь Доній, «шевеление» «в нужном направлении» вже почалось. Відповідаючи на запитання, як він ставиться до балотування від «Батьківщини» одіозного кучміста Олександра Волкова, Доній починає багатослівно розводитися на тему, що, мовляв, далеко не у кожного політика вистачає наразі мужності для того, аби перебувати в опозиції.
«Шевелится» й Сергій Соболєв, який невтомно пояснює ЗМІ, що єднання ПРП та «Батьківщини» відбудеться вже після виборів – але це якраз рух не у правильному напрямку, покликаний врятувати залишки власної гідності та незалежності. Втім, насправді доля ПРП нікого не цікавить, а факт, між тим, залишається фактом: партії другого-третього ешелону охоче влилися у ряди «Батьківщини», плекаючи надію на власний зиск.
От тільки їхній зиск – достатньо скромний, замкнений на маленькій персоні кожного з них. З усіх «кроликів» тільки Арсеній Яценюк (всупереч даному йому прізвиську) поводиться не як це боязке сотворіння і грає по-крупному. Принаймні, намагається грати, маючи на думці і парламентські, і президентські вибори. Це про Яценюка можна сказати словами Іскандера, звертаючись до Турчинова і всієї його «Батьківщини»: «ТВОЙ ЖЕЛУДОК СТАЛ ТРИБУНОЙ КРОЛИКА!»
Ця фраза у автора, щоправда, має грізне продовження: «И ты за это поплатишся, жалкий инвалид!»… Але не будемо заздалегідь нагнітати негатив у щойно народженому союзі Турчинова і Яценюка, бо сказано ж, що немає пророка у власній… Батьківщині (тій, котра без лапок). Наразі повернемось до третьої частини опозиції, яка представлена «Ударом» Віталія Кличка та «Свободою» Олега Тягнибока.
Ні, ці двоє політиків не збираються укладати власну спілку. Принаймні, сьогодні про це не йдеться. Ми об’єднали їх суто умовно – з тієї простої причини, що два місяці назад (в День Злуки, 22 січня) Кличко з Тягнибоком були у числі підписантів опозиційної угоди про співпрацю, а вже станом на початок квітня їх фактично викинули з великої гри – «ми зустрілись з тобою у парку, а розсталися ми навесні», як співали колись Брати Гадюкіни.
Тягнибок – до честі його сказати – все ще робить добру міну при поганій грі і не квапиться змішувати «побратимів» з лайном. Знаючи запальний норов Олега Ярославовича, можна тільки здогадуватись, яких зусиль йому це вартує. В недавньому інтерв’ю «Обозревателю» лідер «Свободи» дав зрозуміти, що не існує ображених опозиціонерів, існують хіба що необізнані журналісти.
Проте зрозуміло, що Олега Тягнибока до спільного партійного списку ніхто не кличе. Тож в разі скасування Конституційним Судом норми, яка дозволяє політикам балотуватися одночасно по багатомандатному та одномандатних округах, головний «свободівець» потрапляє у велику скруту.
Він може очолити список «Свободи» і не подолати 5-відсотковий бар’єр, втративши при цьому нагоду пройти по мажоритарці. Та найбільший нонсенс буде в тому разі, якщо у Раді таки сформується фракція «Свободи» (з депутатів, котрі пройшли по одномандатних округах), але без Тягнибока.
Не розуміти цього Тягнибок не може. Мабуть, черговим болючим ляпасом стало для нього те, що Олександр Турчинов навіть не зачитав на з’їзді «Батьківщини» привітання від Тягнибока. А от послання очільника ЄНП Вілфреда Мартенса і зовсім нікому невідомого (і непотрібного, imho) депутата Бундестагу Германа Грьое і зачитувались, і роздавались у вигляді окремих релізів.
Тож на даний момент Тягнибокові залишається одне: грати у власну гру, і, передусім, на рідній західній Україні, де, як не крути, а кандидати від «Свободи» мають доволі високі рейтинги. Те саме стосується і Кличка: відомого боксера очікує поєдинок з колегами по боротьбі з «антинародним режимом». Колишні спаринг-партнери підкладають Віталію свиню у вигляді – даруйте, Олександро Володимирівно! – нової подруги «Батьківщини» пані Кужель.
Кужель, котра несподівано відчула у собі мерські амбіції, тепер традиційно з’являється на заходах БЮТу у супроводі Зоряна Шкіряка. (Чимось ця комічна пара нагадує призабутих нині Вітренко і Марченка). Одначе мова не про неї. Повертаючись до Кличка, який має вищий рейтинг, ніж у Тягнибока (і, відповідно, кращі шанси на проходження у парламент), варто відзначити, що і тут вариться такий собі бульйон з міні- та мікро«кроликів», які шукають собі гідного поглинача.
Наступного дня після з’їзду «Батьківщини» відбувся також з’їзд Української партії (лідер – Ігор Насалик), яка оголосили про злиття з «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка, котра, своєю чергою, не проти єднання з «Ударом» Кличка. Раніше йшлося також і про злиття «Громадянської позиції» з Європейською партією Миколи Катеринчука. (На якому етапі ці переговори зараз, далебі, нецікаво).
Власне, згадавши такі політсили, як Європейська (або Українська) партія, «Громадянська позиція» тощо, ми підійшли впритул до четвертого різновиду опозиції – «безхозних» уламків колишнього НУНСу або представників праворадикального спектру. Напруживши пам'ять, в числі останніх можна згадати, приміром, КУН або всі відгалуження ОУН (не тої, котра існувала в часи Бандери-Коновальця, а сучасної), чи ту ж таки УНА-УНСО.
Все це – політичні лузери і аутсайдери, такі саме, як і «Наша Україна» Ющенка-Наливайченка. Вони ще існують на політичній мапі України, тому не згадати про них неможливо. Поза тим від них – ані користі, ані шкоди, хіба що плямкання голодних ротів і особливі сподівання на вибори-2012 – як на останній шанс наїстися.
Тепер – вже коротко – про інші висновки, навіяні з’їздом «Батьківщини». Торкаються вони, в першу чергу, «обліко морале» цієї партії, перспектив її та її теперішніх депутатів. Наявність у лавах БЮТ-Б Олександра Волкова – згадуваного вище політика з вельми промовистим бекграундом – свідчить про те, що ніякого «очищення» і «детушканізації» у середовищі «Батьківщини» не буде.
А істерика Турчинова, котрий буквально видирав у делегатів з глотки очікуване «так!» на питання, чи готові теперішні нардепи пожертвувати мандатом в ім’я вищих цінностей (читай: в ім’я проведення в Раду чергового кагалу волкових, а також – забезпечення прохідними місцями новоспечених союзників) є чітким та недвозначним сигналом більшості чинних БЮТівців: вас там більше «нє стояло!».
Недарма на з’їзд було делеговано лише 54 (зі ста!) народних депутатів від партії «Батьківщина». (Як вже писав «Обозреватель», Юлія Тимошенко, згідно джерел, наполягала на стовідсотковій квоті для членів фракції). Авторка цих рядків бачила, як в кулуарах Будинку вчителя, на дерматиновій банкетці між поверхами, сидів похнюплений і печальний Олег Білорус – в недалекому минулому лідер фракції БЮТ у ВР.
Білорус був одним з тих, кого обійшли запрошенням на з’їзд. Цей політик знавав і кращі часи: у 2004-2005 рр. він, підпертий власною вагою у фракції, гнівно вичитував журналістів за цікавість до того, з яких причин БЮТ залишив Степан Хмара. (Степан Ількович гучно грюкнув дверима – на знак незгоди з новою політикою партії, яка щойно почала розростатися за рахунок «тушок»).
Sic transit gloria mundi: жодна особиста відданість лідеру (лідерці), партійний стаж, медійна активність, потужне IQне врятує наївних БЮТівців від красивого вильоту з рідного гнізда (після отриманого добрячого копняка) і жорсткого падіння на грішну землю. Турчинов попередив: гекатомба відбудеться при будь-якій погоді, а Яценюк підтакнув: хто не з нами – той проти нас.
Тож єдиним дисонансом із цілком передбачуваним розвитком подій була хіба що відсутність на з’їзді Андрія Кожем’якіна. Власне, у перемовинах Турчинова з Яценюком він є фігурою зайвою. Інша річ, чи вважає так сам Кожем’якін. Та навіть якщо і ні, це мало що змінює у теперішніх розкладах. Тож цікавою лишається єдина річ: перелік персоналій, які включать Турчинов та Яценюк до своїх половин спільного списку.
…«В ожидании этого счастливого времени кролики жили своей обычной жизнью, паслись в окружающих джунглях и пампах, поворовывали в огородах туземцев горох, фасоль и капусту…».