Тимчасова заборона на отримання консульських послуг для військовозобов’язаних громадян України за кордоном офіційно має на меті змусити чоловіків усього лиш оновити дані в ТЦК. Та все ж тісно пов’язана з бажанням влади повернути закордонних ухилянтів.
Наприклад, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш уже заявив, що його країна готова допомогти Києву повернути чоловіків призовного віку, які через утрату паспорта не зможуть залишатися на польській території. В Литві також не відкидають можливості посприяти в поверненні військовозобов’язаних громадян, навіть заговорили про ухвалення відповідних законів. Та в обох країнах зійшлися на тому, що рішення мають ухвалювати на рівні ЄС і за ініціативи України.
Однак чи зможуть дії української влади та запропоновані представниками країн ініціативи повернути чоловіків призовного віку, а найголовніше — збільшити мобілізаційний резерв, редакторка Заборони Світлана Гудкова дізналася у виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка.
Залишити українців без консульської допомоги
З 18 травня 2024 року, коли має набути чинності мобілізаційний закон, для отримання консульських послуг українські чоловіки віком від 18 до 60 років мають оновити свої дані в ТЦК. Наразі ж військовозобов’язані взагалі не можуть одержати документи в дипустановах, допоки не будуть урегульовані всі підзаконні акти.
Водночас українців запевняють: усі послуги відновлять, але надаватимуть їх уже за новими правилами. Так, надзвичайний і повноважний посол України в Польщі Василь Зварич наголосив, що це був вимушений крок — тимчасово зупинити приймання заявок, щоб вони не накопичувались.
«Нам потрібно трохи часу, щоб технічно підготуватися, підтягнути всі алгоритми взаємодії міжвідомчих інформаційних систем, бо прийняття та опрацювання заявок відбувається в електронному режимі. Усі заявки, подані до 23 квітня в наших консульських установах, зокрема на отримання паспорта, у процесі опрацювання — паспорти будуть видані. Видавати оформлені паспорти в консульських установах не припиняли», — зауважив дипломат.
Та багато хто певен, що таким чином влада хоче, максимально обмеживши у правах, змусити повернутися в Україну військовозобов’язаних.
Очільник МЗС Дмитро Кулеба в інтерв’ю The Guardian фактично підтвердив, що дії його відомства мають сприяти поверненню військовозобов’язаних громадян з-за кордону. І наголошує на відновленні справедливості в той час, коли «хлопці в окопах дуже втомилися». «Вони не розуміють, чому уряд не намагається залучити більше людей до участі у війні», — сказав він. Кулеба зазначив: поки що незрозуміло, скільки українських чоловіків повернеться, але це неприпустимо, щоб одні за межами країни «сиділи в ресторанах», тоді як інші тут гинуть.
Та от розв’язати питання поповнення мобілізаційного ресурсу в Україні такими методами не вдасться, впевнений виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
«Зупинення надання консульських послуг — це не мотив повернути військовозобов’язаних в Україну. Які б тут не були реалізовані механізми оновлення даних — через електронні кабінети чи консульські установи, — це не позначиться на збільшенні кількості людей мобілізаційного віку в Україні. Можливо, декілька сотень чи навіть тисяча чоловіків повернуться, але це ніяк не вплине на ситуацію», — каже правозахисник.
Навіть якщо Польща вдасться до депортації тих, хто залишиться без паспорта, про що заявляв їхній міністр оборони, чоловіки можуть просити надати статус біженця або ж просто переїдуть до іншої країни.
Павліченко називає такі дії з боку української влади «актом помсти усім, хто перебуває за кордоном», хоча більшість із них виїхала цілком легально. І та позиція, яку висловила держава щодо них, є неправильно. «Це необдумане рішення з боку держави, яке приносить погані іміджеві й не тільки наслідки. Нашу країну зараз оцінюють як таку, що зневажливо ставиться до своїх громадян, знімаючи з них захист», — додає він.
Позбавити військовозобов’язаних за кордоном соцвиплат
Ще одна ідея з боку Польщі, яку підтримала Литва.
«Ніхто, звісно, не буде їх [військовозобов’язаних чоловіків] збирати та відвозити в Україну — такого не трапиться. Але можна обмежити цих осіб у соціальних виплатах, дозволах на роботу, документах — це варіанти, які я чую і від польської сторони. Тож почекаймо і подивімося, який варіант вони запропонують — можливо, він підійде і для Литви», — заявив міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас.
Варіант імовірний, каже Олександр Павліченко, адже кожна держава може на свій розсуд встановлювати правила тимчасового захисту. Та це також не розв’язує питання повернення українців з-за кордону.
«Таке рішення лише сприятиме пошуку інших можливостей, переїзду до інших країн, де обмежень не буде. Хто шукатиме змоги залишитися за кордоном, той залишиться. Тому якщо це спрацює, то не на велику кількість осіб, що знову ж не допомагає збільшенню мобілізаційного резерву в Україні», — запевняє юрист.
Рішення на рівні ЄС
Після всіх пропозицій у Польщі та Литві дійшли висновку, що рішення сприяти поверненню українців мобілізаційного віку додому мають ухвалити на рівні ЄС.
«Дуже важливо, щоб рішення ухвалили на європейському рівні. Я знаю, що зараз тривають переговори на цю тему. Рішення на європейському рівні дадуть повну ефективність таким діям, і ми в цьому зацікавлені», — підкреслив польський міністр оборони Косіняк-Камиш.
Павліченко називає ці заяви суто політичними, які не матимуть практичних наслідків. «Не може ЄС створити юридичний прецедент. Це нереально зробити на законодавчому рівні, адже таке рішення порушуватиме чимало інших законів та договорів, які діють у Союзі», — каже правозахисник.
Єдиний варіант, який тут міг би спрацювати, — співробітництво окремо кожної з країни ЄС з Україною.
«Звісно, якщо поставити завдання, то все можна вирішити. Та для цього треба створити міждержавну угоду про взаємне видавання таких осіб чи про створення якогось окремого механізму. Утім, це необхідно ухвалити та запровадити на законодавчому рівні обох країн, що займе чимало часу. І ще питання: чи погодиться інша держава на такий крок. Це теоретично можливо, але практично нереально», — вважає Павліченко.
Екстрадиція через суд
Єдине поки що реально робоче рішення — через суд.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини пояснює процедуру. Спершу відбувається порушення кримінальної справи. Далі суд ухвалює вирок. На його підставі подають запит на арешт до країни, де перебуває засуджена людина. Відтак та країна розшукує українського громадянина, затримує і також розглядає справу в суді. За позитивного рішення — проводить процедуру екстрадиції.
«Як розуміємо, цей процес може тривати роками. Але ж є ще один варіант, коли суд відмовляє Україні в екстрадиції. Тож нехай із 10–20 справ на рік в усій Європі позитивне рішення буде щодо трьох. Яким чином це вплине на збільшення мобілізаційного резерву?» — ставить риторичне питання Олександр Павліченко.